Що може об’єднати євреїв та румунів, продавців та купців, людей різних релігійних поглядів? Відповідь тут тільки одна – театр. Саме театр був тим серцем Чернівців – космополітичного центру Буковини, де його мешканці приходили, щоб разом посміятися, поплакати чи відчути себе справжньою частиною вищого європейського світу. Театр не був тільки осередком розваг, він формував свідомість та об’єднував усі народи, пише chernivtsi-trend.in.ua.
У цій статті ми здійснимо подорож у минуле театрального життя Чернівців та згадаємо: які вистави дивилися наші пращури, як змінювався контекст вистав під впливом зміни владного апарату, як мистецтво звикало до різних епох. Запрошуємо за лаштунки часу — туди, де глядачі слухали Шиллера, сміялися з Раймунда, плакали над “Наталкою Полтавкою” і аплодували “Землі” Кобилянської.
Перші театральні кроки: початок XIX століття
Початком зародження зацікавленості для чернівецького міста є початок XIX століття, коли до міста приїжджали закордонні трупи з презентацією своїх вистав. Проте добре обладнаного місця для проведення вистав не існувало – жителі віддавали в оренду свої приміщення, шкільні зали або у теплу погоду вистави проводилися просто неба.
Першими глядачами в тодішній час були представники міської інтелігенції, владні чиновники та військові, які хизувались високим рівнем поваги від простих міщан. Вистави загалом проводилися німецькою мовою, що відповідало статусу офіційної мови у складі Австро-Угорської імперії.
Ініціативи міської еліти
У 1820-х роках театральне мистецтво серед міських жителів набирає все більшої популярності й збільшується попит на побудову професійної сцени, яка б принесла комфорт як для акторів, так і для глядачів. Такому рішенню посприяв й шалений розвиток урбанізації: кількість населення збільшилося, з’явилося багато нових будівель та завжди відчувалося бажання мати окреме місце, яке буди асоціюватися тільки з мистецьким дійством.
У 1830-х роках театральні вистави організовуються не тільки професійними майстрами, а й місцевими ентузіастами. Також поліпшуються умови проведення театрального дійства: підприємці віддавали за безцінь салони власних салонів, а єзуїтський колегіум давав у користування своє приміщення, бажаючи долучитися до розвитку нового виду мистецтва.
Перші сцени: дерев’яні та мобільні
У 1842 році місцевий магістрат готується до прийому гастрольної групи з Кракова, тому – дає завдання місцевим робітникам побудувати дерев’яну сцену. Цей крок був визначальним у розвитку культурного життя Чернівців, адже проведення цієї вистави (ймовірно, за п’єсою Карла Гольдоні або Августа Коцебу) спричинило справжній фурор серед мешканців.
У 1850-1860 роках відбувається відкриття мобільних сцен, що пов’язують з початком активного гастрольного життя. До міста приїжджали творчі трупи з різноманітних країн і кожен з них прагнув виступати у різних частинах міста. Особливу популярність мали так звані “мандрівні кабарети” – жанр, що поєднував музичну розважальність з політичною сатирою.
Золотий вік: відкриття Чернівецького театру імені Ольги Кобилянської
Рівно через 50 років місто відчуває зміни: модернізація, облаштування стильними фасадами, вулиці “одягалися” в бруківку. У кав’ярнях обговорювали останні новини з Відня, у книгарнях продавали нові томи Лесі Українки, а в університетських аудиторіях палко дискутували про ідеї доби. У цій атмосфері невипадковою стала поява справжнього театру – не імпровізованого, а розкішного, постійного, європейського.
У 1905 році відбувається урочисте відкриття Чернівецького театру. Але це була не просто будівля. Це пам’ятка, просочена стилем. З перших хвилин неможливо відірвати погляд – височенні колони, неймовірні скульптури змушують затамувати подих. А коли заходиш всередину, то ніби переносишся до віденської опери!
Перший репертуар: вистави та реакція публіки
Перші афіші нового театру рясніли відомими іменами. Відкриття Чернівецького театру надихнуло значну кількість труп з’явитися на новітній сцені та дозволило його стінам просочитися мотивами Шиллера або Кляйста. Глядачами були небайдужі до культури особистості. Зазвичай зали заповнювали представники інтелігенції, священники, університетські вчителі та чиновники. Квитки купувалися заздалегідь – ніхто не хотів втратити можливість побувати на престижних виставах. Навіть на трамвайних зупинках часто можна було почути “Чули, буде Гамлет?”.
Український прояв у виставах
Шлях української мови в багатокультурному місці був доволі непростим. Батьки змалечку вчили дітей румунської мови, а декотрі до розмови додавали нотки польського або німецького діалекту. Тому велику роль в національному розвитку здійснили саме культурні діячі.
Зазвичай члени національних товариств, серед яких відзначаються здобутками “Руська Бесіда” та “Просвіта”, ініціювали вечори української літератури або ж за власний кошт фінансували приїзд театральних труп зі Львова. Завдяки таким ініціативам чернівецький глядач отримав можливість насолодитися барвистою душевністю вистав “Украдене щастя” та “Наймичка”. У щоденниках згадувалося, що тоді зал заполонили сльози щастя та розуміння власної боротьби. Проте справжнім святом, від якого шкіра покривається мурашками, стала прем’єра вистави “Земля” за твором Ольги Кобилянської, і письменниця сиділа у першому ряду, не стримуючи власних оплесків. Ця подія не тільки затвердила мисткиню, але й показала силу українського народу у буковинському краю.
Радянська система: перетворення театру на інструмент системи
У 1940 році Буковина приєднується до частини УРСР і театр опинився у новій вертикалі влади – радянській. Зміни були масштабні: репертуар оновився новими творами, у яких головною ціллю було показати переваги робітничого класу. Тобто, робили все, щоб мистецтво підпорядковувалося соціалістичній ідеології.
Будівля театру також зазнала змін – все частіше її сцену використовували для політичних зборів або святкувань комуністичних ювілеїв. Стіни Чернівецького театру “одягалися” у все нові й нові афіші, гасла яких виголошували щось на кшталт “Підняття цілини” чи “Правда – за нами!”.
Професіоналізм режисерів та акторів
Ідеологічне регламентування заповнювало місто, проте це не стало на заваді розвитку професійного мистецтва. Велику роль у цьому відіграли режисери з проукраїнською позицією, адже саме вони боролися за продовження сценування творів Івана Франка, Лесі Українки, Івана Кочерги. Особливої уваги заслуговували п’єси з патріотичним поглядом, серед яких отримали широку популярність “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка”.
Окрім того, великий вплив мав й акторський склад театру. Серед найвідоміших, імена яких залишилася в записах, є Катерина Брус, Микола Головко, Володимир Аронець. До справи вони підходили з найвищим рівнем майстерності – постановки готували ретельно, намагаючись бездоганно зіграти кожну деталь, що могло вплинути на свідомість місцевих. Високий рівень професіоналізму дозволив театру у 1960-х роках отримати звання на республіканському рівні.
