У 20 столітті у період розвитку австрійського осередку у Чернівцях не переривалося театральне, музичне й мистецьке життя. Буковинці продовжували творити власну культуру. У цьому матеріалі на chernivtsi-trend.in.ua ми більш детально розповімо про те як облаштовували театр у Чернівцях.
Відкриття театру
На початку 20 століття буковинцям вдалось втілити у реальність давню мрію – заснувати український театр у Чернівцях. Тоді місцева трупа отримала дозвіл із Відня від самого цісаря на організацію Буковинського народного театру. Тож після цього театрали почали ставити вистави в Чернівцях щонеділі та у свята. У 1906 році на сцені Буковинського народного театру відбулась прем’єра вистави “Не судилося”. Це був справжній тріумф. Згодом трупа почала ставити такі картини як “Наталка-Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”. У 1917 році австрійська влада дала дозвіл на відкриття в столиці краю фінансованого державного Чернівецького українського театру.
Прихід радянської влади
До 1940 року на Буковині існувало чимало культурних закладів. І більшість – добре відомі далеко за межами краю, бо часто гастролювали містами Західної Європи. Серед таких – український і єврейський драматичні театри, консерваторія, філармонія.
Нова влада вирішила радянізувати усі місцеві українські театри. Радянські так звані культурні діячі винесли вердикт, що Буковинський театр і його артисти нічого доброго не дадуть, окрім як ствердження націоналістичних ідей та пропаганди залишків віджилої української старовини. А буковинців, мовляв, слід привчати до культури нової.
Саме у цей період було прийнято рішення ліквідувати місцевий театр у Чернівцях, а натомість перевезти до Чернівців всю трупу театру з колишньої першої столиці радянської України Харкова. Радянська влада обрала саме цих артистів, адже вважала, що вони благонадійні з ідеологічного боку, перевірені спеціальними органами.
Харківський театр на Буковині
Протягом 1940 року у Чернівці почали з’їжджатись харківські театрали. Також сюди відправляли номенклатурних працівників, зокрема військових й журналістів.
У результаті харківська трупа стала основою Чернівецького державного українського театру. Акторам вдалось легко пристосувати свій репертуар для буковинців. Декорації привезли з самого Харкова. Першими спектаклями, до підготовки яких артисти приступили відразу по приїзді в Чернівці, були: лірична феєрія Лесі Українки “Лісова пісня” та драма класика німецької літератури Шиллера “Підступність і любов”.
Загалом увесь репертуар затверджувався у москві. Тоді радянська влада встановила своєрідні квоти для всього діючого репертуару, яка мала складатися з обов’язкових чотирьох частин: російська класика, драматургія братніх народів СРСР, п’єси сучасних радянських авторів (переважно російських), ну і звісно, прийнятні для нової влади українські класичні вистави.
Також чернівецький театр був змушений подавати творчі звіти у москву. Це була одна з наперед продуманих ідеологами кремля ланок, яка мала натісно переплести зв’язки російської і української культур, зробити українську культуру залежною від “старшого брата”. До того ж, вона могла бути національною в дозованих показах лише за формою, але неодмінно соціалістичною за змістом.
Основною програмою театру були такі вистави як “Безталанна”, “Наймичка”, “Мартин Боруля”, “Наталка Полтавка”, “Дай серцю волю – заведе в неволю”, “Пошились у дурні”, “Шельменко-Денщик”, “Сватання на Гончарівці”, “Ой не ходи , Грицю…”, “Запорожець за Дунаєм”. Ці картини були базою для подальшого життя і творчості колективу.
