Кінематографічне життя у Чернівцях напрочуд цікаве та активне. Місто вирізняється багатою культурною спадщиною та творчою енергією, яка знаходить відображення на екрані. Особливе місце в цьому процесі займають жінки – режисерки, сценаристки та акторки, які формують сучасне обличчя чернівецького та українського кіно.
У цій статті на chernivtsi-trend.in.ua ми розглянемо історії та творчі досягнення чернівецьких кінематографісток, покажемо, як вони поєднують професіоналізм і особисте бачення. Водночас акцентуємо внесок цих жінок у розвиток національної культури та міжнародне визнання українського кіно. Від локальних зйомок до масштабних кінопроєктів – чернівчанки доводять, що їхній внесок у кінематограф є вагомим та унікальним.
Леся Воронюк: показує Україну через документальне кіно
Леся Воронюк відома своєю активною діяльністю у сфері документального кіно та культурної просвіти. Вона є засновницею та головою організації «Всесвітній день вишиванки», який щорічно відзначається в Україні та за її межами, стаючи символом національної ідентичності та культурної єдності. Леся також керує студією документальних фільмів «Диво», що працює при цій організації, і розвиває проєкти, які популяризують українську культуру на міжнародному рівні.
У її кінематографічному доробку є кілька знакових документальних стрічок, які поєднують етнографічну вірогідність і сильний емоційний вплив. Це «Спадок нації» – фільм про українську вишиванку, її значення для національної ідентичності та популяризацію культури за кордоном (демонструвався в понад 17 країнах). Стрічка «Соловей співає» – про українську мову, яка руйнує стереотипи та підкреслює її самобутність. А фільм «Ткацький шлях» досліджує традиції ткацтва в Україні, зокрема на Буковині, та їхній вплив на сучасну культуру.
Леся Воронюк активно залучає молодь до культурних проєктів, організовує прем’єри та фестивалі, а її роботи отримують міжнародне визнання. Крім того, вона працює над створенням Музею української вишиванки у Чернівцях, що стане центром збереження та популяризації української культурної спадщини. Її діяльність демонструє, як сучасне українське документальне кіно здатне не лише відображати культуру, а й формувати національну свідомість.
Ріта Кузьміна: серце українського кіно з Чернівців
Яскрава постать у кінематографі – Ріта Кузьміна, режисерка та сценаристка, яка виросла у Чернівцях, а нині живе і працює в Києві. Кузьміна закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, пройшла школу ProCut з корекції кольору, працювала асистенткою режисера на телеканалах «Україна» та «2+2», а також займається монтажем і продюсуванням короткометражок, промороликів та документальних фільмів.
Її кар’єра в кіно почалася зі стрічки «Кончєний», а далі з’явилися «Двері» та стрічка, яка принесла їй широку популярність – «Анахата». Фільм потрапив до списку переможців у номінації «Український професійний фільм» на Міжнародному кінофестивалі «Бруківка» у Кам’янці-Подільському. Головні ролі у стрічці виконали Микита Скоморохов та Олена Курта, відома за серіалом «Школа».
За словами режисерки, Анахата – серцева чакра, відповідальна за любов. Вона породжує бажання гармонії, управляє нашими здібностями віддавати та отримувати почуття. Ця історія стосується того, що робити, коли анахата заблокована. Це ігровий фільм для тих, хто шукає вихід. Фільм поєднує психологічну драму з елементами символізму та сучасної української кіномови.
Ріта Кузьміна не обмежується лише національним контекстом. Її роботи демонструвалися на міжнародних фестивалях, зокрема вона брала участь у Short Film Corner на Каннському кінофестивалі та отримувала стипендію від Film.UA. А ще вона є активною учасницею KIN Women’s International Film Festival, що підтверджує статус однієї з провідних сучасних режисерок України.
Анна‑Дар’я Андрусяк: світло Буковинського театру
Синонімом відданості мистецтву та душевної щирості була постать Анни‑Дар’ї Андрусяк. Це буковинська актриса, режисерка та Заслужена артистка України, чия творчість залишила глибокий слід у серцях глядачів і колег.
Народжена 22 грудня 1957 року в Глибокій Чернівецької області, Андрусяк здобула класичну театральну освіту в Київському державному інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, після чого присвятила себе сцені та режисурі. Її шлях у мистецтві поєднав Київ і Чернівці, театр і студію, драму й комедію, психологічні образи й легкі театральні фарби. Акторська кар’єра включала роботу в Київському театрі поезії, Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської та театрі-студії «Голос». Від 1998 року Андрусяк очолювала театральні програми при Українському народному домі в Чернівцях, ставши наставницею для десятків молодих акторів та режисерів.
Вона створювала постановки, які поєднували традиції української сцени з сучасними театральними підходами. Її керівництво в Українському народному домі сприяло розвитку місцевого театрального життя та вихованню нового покоління артистів.
За внесок у розвиток українського театру Андрусяк була відзначена званням Заслуженої артистки України у 2002 році. Колеги та глядачі пам’ятають її як людину, яка вміла надихати, підтримувати таланти і залишати по собі світло на сцені та у житті інших.
На жаль, навесні 2025 року вона відійшла у вічність. Але її відданість театру і глядачеві залишиться пам’яттю для майбутніх поколінь акторів, режисерів та шанувальників українського мистецтва.
Ганна Шевченко: режисерка з Луганська стала чернівецькою
Ганна Шевченко – луганчанка, яка після окупації рідного міста вимушено переїхала до Чернівців. Попри складнощі переселення, вона не залишила улюблену справу та продовжує розвивати театральне мистецтво у новому середовищі. Нині вона працює викладачкою режисерських дисциплін у Чернівецькому обласному фаховому коледжі мистецтв імені Сидора Воробкевича, а також очолює театр-студію «Дев’ятий замок» при КБУ «Будинок естетики та дозвілля м. Чернівців». Тут вона відтворила професійне життя, яке мала у Луганську, майже у повному обсязі. Там режисерка керувала театральним колективом, ставила вистави, навчала студентів і займалася культурними проєктами.
Її переїзд до Чернівців став вимушеним рішенням після початку бойових дій у 2014 році. Спочатку вона планувала тимчасовий переїзд до Києва, проте обставини змусили залишитися на Буковині. Чернівці обрала не випадково: місто привабило її своєю атмосферою, культурним середовищем та можливістю забезпечити навчання старшій доньці, яка грає на саксофоні.
Попри початкові труднощі, Ганна швидко адаптувалася. Вона перейшла на українську мову, освоїла місцеві традиції та знайшла роботу за фахом. Сьогодні Ганна Шевченко вважає Чернівці своїм домом. Про Луганськ вона не забуває, однак наразі повернення не планує. Вона переконана, що справжній професіоналізм і людська порядність не залежать від місця, а від бажання творити й навчати. У Чернівцях вона продовжує вкладати свій досвід і талант у розвиток театрального мистецтва, виховуючи нове покоління українських митців.
