Чернівці дедалі впевненіше заявляють про себе у сфері короткометражного кіно. Тут народжуються студентські роботи, що підкорюють фестивалі, і професійні проєкти з глибоким змістом і міжнародним визнанням. Локальні кінопокази, університетські лабораторії та культурні простори стають майданчиками для нових голосів. А місцеві автори вплітають у свої історії особистий досвід, гумор, документальну правду та експериментальну форму, пише chernivtsi-trend.in.ua.
Державна підтримка зміцнює кіно на Буковині
Починаючи з 2017 року, український кінематограф відчув зміни. Суттєво збільшилося фінансування, ухвалили закон про державну підтримку кіно, що розширив перелік жанрів та проєктів, які можуть отримувати державну підтримку. Для режисерів відкрилися можливості співпраці із закордонними партнерами завдяки системі повернення частини кваліфікованих витрат. І, що важливо, почала працювати національна кінопремія «Золота дзиґа», яка підтримує і відзначає талановитих митців.
Не менш вагомим кроком стало створення Українського культурного фонду, який підтримує культурні проєкти по всій країні. Завдяки цим змінам кіноіндустрія на Буковині почала активно розвиватися, а поява локальних талантів сприяє культурній ідентичності регіону.
Одним із ключових рушіїв розвитку кіногалузі у регіоні стала Буковинська кінокомісія – четверта в Україні за рахунком. Вона працює з 2017 року як громадська неприбуткова організація і допомагає кіновиробникам знаходити потрібні локації, техніку, масовку, місцевих акторів, історичні костюми та дозвільні документи. Головне завдання – залучити більше знімальних груп, аби сприяти розвитку кіноіндустрії й одночасно створювати економічний ефект для області.
Кінокомісія працює за принципом переконання і надання альтернатив. Зараз кіновиробники не завжди знають про існування цієї структури або мають інші канали для роботи. Тож завдання кінокомісії – стати для них надійним партнером.
Створення Асоціації фільмкомісій України, до якої увійшла й Буковинська кінокомісія, дозволило об’єднати зусилля для розвитку кіновиробництва по всій країні. Це відкриває нові можливості для залучення інвестицій, покращення організаційних процесів і промоції українського кіно на міжнародній арені.
Нині у Чернівцях можна знімати вулички, театри, історичні будівлі, а в області – замки, національні парки, гірські масиви. Це створює унікальне середовище для кінематографії, яке лише потребує системної підтримки.
За останні роки на Буковині зняли кілька відомих стрічок, які отримали як національне, так і міжнародне визнання. А «Тіні незабутих предків» і «Іван Сила» залишили помітний слід у культурному просторі регіону. Драма Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці», що здобула нагороди на міжнародних фестивалях, також значною мірою знімалася у Чернівецькій області з участю місцевих акторів.
Унікальним проєктом стала «Легенда Карпат» – історично-пригодницький фільм про Олексу Довбуша, з непрофесійними акторами на головних ролях, серед яких Валерій Харчишин та Марія Яремчук. Хоча державної підтримки стрічка не отримала, вона викликала інтерес у кількох країнах.
«Покликання»: фільм, що надихає молодь вірити в себе
Особлива ніша локального кінематографа – молоді режисери. Чернівецький режисер і відеограф Станіслав Пуздряк разом зі студією «Rebel Monkey Production» створює авторське документальне кіно, яке відкриває нові горизонти для української аудиторії та знаходить шлях на міжнародний ринок. У 2018 році світ побачив їхню стрічку «Покликання». Це не просто документальний фільм, це історія про силу духу, віру у себе та бажання змінювати світ навколо. Герої стрічки – це молоді люди з різних куточків України, які, попри труднощі, знаходять сили йти за мрією і будувати власний бізнес. Фільм орієнтований на глядачів будь-якого віку та соціального статусу. Він надихає, мотивує і допомагає повірити у власні можливості.
Під час створення фільму 24-річний Станіслав Пуздряк виступав не лише режисером, а й монтажером і оператором, вкладаючи в проєкт всю душу. Зйомки проходили у п’яти містах – від Чернівців до Копенгагена, а команда була невеликою, але дуже згуртованою. Аматори, колеги, студенти працювали разом заради ідеї. Незважаючи на скромний бюджет у 2000 доларів, фільм вийшов глибоким і щирим, бо створений із натхненням і вірою в силу молоді.
«Покликання» – це голос покоління, яке прагне діяти, творити та не боятися великих мрій. Це приклад того, як можна зробити справжнє мистецтво, не маючи мільйонних бюджетів, а маючи сильне покликання – змінювати світ на краще.
«Морену» і знімали, і презентували на Буковині
Хоч режисер фільму «Морена» Сергій Альошечкін родом із Запоріжжя, саме Буковина стала для стрічки ключовою локацією зйомок і місцем яскравої прем’єри. Зйомки горору відбулися у серпні 2017 року, а завершення виробництва припало на жовтень 2018-го. Проте довгоочікувана прем’єра фільму відбулася лише 22 червня 2024 року на фестивалі глядацького кіно «Миколайчук OPEN» у Чернівцях. Картина викликала справжній фурор серед місцевої аудиторії.
Буковинські кінематографісти активно долучилися до роботи над проєктом, надаючи технічну підтримку, допомогу з локаціями та масовкою, а також підтримуючи знімальну команду на місцях. Така співпраця сприяла не лише успішному завершенню стрічки, а й розвитку регіональної кіноіндустрії, утверджуючи Буковину як привабливий майданчик для професійних кінопроєктів.
«Морена» стала одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Держкіно, отримавши державну фінансову підтримку у розмірі 19,3 млн гривень, що склало половину загального бюджету фільму. Вже в серпні 2024 року стрічка отримала головну нагороду на Tokyo Horror Film Festival, а у грудні того ж року вийшла у широкий український прокат.
Від студентських документалок до історичних кіносцен
У 2025 році студенти Чернівецького національного університету взяли участь у масштабному міжнародному проєкті, в рамках якого створили сім унікальних документальних фільмів. Ці стрічки покликані донести світові реальні історії українців, що переживають війну, розкриваючи її обличчя за межами статистики.
А у 2024 році на площі Філармонії проходили зйомки художнього фільму «Вічник. Сповідь на перевалі духу». Він розповідає про одну з найважливіших сторінок історії – проголошення автономії Карпатської України у 1939 році.
Спершу знімальна група планувала працювати у Хусті, де фактично й відбулося це історичне рішення. Однак сучасний вигляд центральної площі Хуста змінився – тут збудували величезний храм Московського патріархату, який не можна було прибрати з кадру. Також балкон будівлі був заставлений речами, що ускладнювало зйомки. Тож творці фільму шукали альтернативу.
Ідеальним варіантом стали Чернівці: балкон на площі Філармонії має автентичний вигляд, що відповідає духу подій, і місцева влада активно підтримала кінематографістів.
Таким чином Чернівці утверджуються не лише як освітній та культурний центр, а і як важлива кінематографічна локація, що здатна поєднувати історію, сучасність і творчість. Завдяки талановитим митцям, підтримці міської влади та унікальній архітектурі місто набуває нової ролі в українському кінематографі, відкриваючи нові можливості для розвитку регіону.
