Золотим голосом Буковини, який зачаровує слухачів і в стінах обласної філармонії, і в серці Карпат, є Заслужений артист, Народний артист України Василь Данилюк. Почувши один раз цей голос, його неможливо забути. Пісня Данилюка – щира і непідкупна, як і гуцульська душа, теплом якої він щедро ділиться з іншими. Тож пізнаємо музичну мапу Буковини крізь призму імен, які пишуть мистецьку історію краю, на chernivtsi-trend.in.ua.
Вчився сам і навчав інших
Василь Степанович народився у Розтоках на Путильщині – у краї, де Господь наділяє талантами всіх. Зростав у дружній багатодітній родині з дитинства вбираючи в себе загадковий дивосвіт карпатської краси. Уже зі шкільної парти він по-дитячому мріяв про сцену та активно брав участь в усіх творчих заходах. Після закінчення школи вступив до Чернівецького музичного училища ім. С. Воробкевича. А коли довелося служити строкову службу в армії, яка проходила в Івано-Франківську, то Василь і там знайшов можливість творчо розвиватися. Він став солістом естрадного гурту “Багряна зірка”.
Після військової служби Василь спробував себе у ролі викладача. Його першими вихованцями стали учні та учениці Путильської дитячої музичної школи. Це був далекий 1991 рік, коли українська пісня несміливо розправляла крила. Тому він вчив інших і паралельно вдосконалювався сам, виступаючи солістом групи “Згарда”. Тоді з молодими артистами працював народний артист України Іван Попович.
Саме в 90-ті Василь Данилюк починає отримувати перші музичні відзнаки. Він стає лауреатом премії Міжнародного гуцульського фестивалю, отримує дві премії на фестивалі “Доля” у Чернівцях та стає учасником Міжнародного фестивалю “Золоті трембіти” в Тернополі. У 1993 році входить до оркестру артистів Чернівецького обласного об’єднання музичних ансамблів.
Василева пісня розправила крила
У 1995 році талановитого викладача музика та співака помічають і він стає солістом Чернівецької обласної філармонії та працює у команді з відомим композитором Левком Дутковським. Саме тут, у 1998 році, Василь Данилюк отримує своє перше Гран-прі у Києві – виконавши композицію “Діва Марія” на фестивалі “Пісенний вернісаж”. Ця відзнака надихнула його рухатися далі.
Перший сольний концерт Василь Данилюк провів у 2003 році. Це був вечір “У Василя на Василя”, після якого виконана ним пісня “Анничка” увійшла до саундтреку фільму “Один у полі воїн”. Через два роки Держтелерадіокомпанія зняла про нього музичний фільм «Розтоки», який побачили у 62 країнах світу. Про Василя Данилюка з Розтоків дізнався світ.
Професійно він продовжує навчатися, адже в 2006 році вступає до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича на кафедру музики. А другий сольний вечір “Незнайомка” організовує у 2008 році. У цьому ж році Василю Данилюку присвоюють звання “Заслужений артист України”. З 2009 року артист стає членом Асоціації діячів естрадного мистецтва України.
З тих пір пісня Василя Данилюка, як влучно сказано в одному із численних інтерв’ю з ним – “лікує душу” всіх, хто її чує і надихається. Найвідоміші його пісні – “Морозенко”, “Буковиночки”, “Дивні чари”, “Закохані”, “Марічка” та багато інших. До речі, вперше на компакт-диску пісні Василя Данилюка з’явилися до 600-річчя Чернівців у 2008 році.
До отчого дому – як на свято
У стіни рідної філармонії Василь повертається у 2008 році вже як соліст-вокаліст та керівник естрадного гуртка. Відтоді жодне музичне дійство на Буковині не обходиться без нього. Чи у якості запрошеного гостя, чи у складі журі конкурсів та фестивалів Василь Данилюк всюди – бажаний гість.
Він відвідав практично усі міста України з концертною програмою та навіть радував українською піснею своїх прихильників за кордоном. І, звісно, ніколи не відмовлявся навідатися до рідної Путильщини, де часто відбувалися пісенно-музичні мистецькі дійства – “Шовкова косиця” у Путилі, “Три кринички” на високогірному хуторі Широкий, свято полонинського літування “Вихід на полонину” та інші. За можливості він долучається до проведення заходів у рідній Розтоківській школі, яку багато років успішно очолює його рідна сестра Віра Степанівна.
Роки музичної діяльності на великій сцені ані на крок не віддалили його від рідного дому, друзів дитинства та тих, хто повірив у музичний талант задовго до професійних митців.
Працює і надихає на перемогу
З початком повномасштабної війни в України Василь Данилюк, як справжній син своєї землі, не залишився осторонь. Він розумів: якщо не підтримувати моральний дух бійців, то і найкраща зброя не допоможе впоратися з ворогом. Тому в його житті розпочався відлік нової мистецько-патріотичної історії. До цього Василь Степанович багато гастролював по Україні з колегами і навіть війна застала його на одному із концертів. Тоді він працював на Хмельниччині і пригадував, що після виступу не міг заснути. А зранку почалася війна…
Тепер він може багато розповідати про те, як пісня піднімає бойовий дух і як це – давати концерт просто неба під звуки вибухів і сирен. Перші благодійні концерти для військових Василь Степанович проводив ще в 2018-2020 роках в зоні АТО та ООС. Тоді його офіційно командирували від Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка. Всього за цей час він провів для військових більше 30 концертів, адже у кожній поїздці було по 5-6 виступів.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, першим виступом став концерт до Міжнародного жіночого дня. Всі були у стані шоку і потрясіння. Артист пригадує, що тоді вони з колегами працювали в одній із секретних частин – виступали для жінок-захисниць. Атмосфера була доволі напруженою. Військові не розуміли, як реагувати на артистів, а ті не знали, як виступити, щоб не завдати болю замість радості. Оплесків ніхто не чекав, вони самі час від часу несміливо розривали тишу після кожної виконаної пісні. А далі було ще багато концертів, пункти призначення яких вголос не вимовляли. Тільки відрядний штамп і усне розпорядження. Але з кожним наступним разом спілкуватися з військовими, знаходити спільні точки дотику було легше. Усі починали адаптовуватися, знаходити свою опору і давати відсіч ворогу. Концерти військові вже відвідували з радістю, бо пісня мотивувала їх і нагадувала, за що вони стоять на фронті. Цю віру було важливо не згасити, тому Василь Данилюк та інші артисти, які їздили з програмами на фронт, намагалися кожним словом висловити свою підтримку захисникам.
Особливо щемко під час таких поїздок було зустрічатися з земляками, односельцями. Було й небезпечно, приміром коли працювали у Попасній за кілометр від умовної лінії фронту. Була й неймовірна ейфорія – коли українська пісня звучала на щойно деокупованих територіях, а люди просто не вірили, що чують рідну мову.
Сам Василь Данилюк називає свою пісню зброєю і каже, що готовий боротися нею, доки буде потреба. Тому не просто проводить концерти для військових, а бере участь в усіх мистецьких благодійних заходах, на яких збирають кошти на ЗСУ. А ще – багато працює і займається з внутрішньо переміщеними дітьми, бо хоче, щоб вони посміхалися. Щоб крізь призму свого таланту знаходили мотивацію жити, розвиватися і ставати кращим поколінням своєї держави.
Такі таланти Буковини як Василь Данилюк – це невичерпне джерело ентузіазму і натхнення, люди, які завжди вірні своєму покликанню та підтримують на цьому нелегкому шляху інших.
