Коли згадують музикантів Буковини, то насамперед на думку спадають імена Володимира Івасюка та Софії Ротару. Проте є ім’я не менш вагоме, та чомусь забуте. Наш герой Валерій Громцев – видатний композитор та один із фундаторів української естрадної пісні, пише сайт chernivtsi-trend.in.ua.
Від “Карпат” до “Світязя”
Народився майбутній композитор та музикант 16 лютого 1949 року у місті Чернівці. Юнаком закінчив місцеве музичне училище і ще будучи студентом, створив власний вокально-інструментальний ансамбль “Карпати”. До його складу увійшло четверо однодумців Валерія: колишній директор будинку культури Віктор Обдуленко, музикант Євген Тарнавський, солістка Світлана Юрченко та поет Микола Бучко (саме на його слова Громцев писав музику).
Ансамбль давав власні концерти і виконував створені колективом композиції, які швидко ставали хітами. Навіть деякі музичні інструменти учасники робили самі!
Саме “Карпати” акомпанували Володимиру Івасюку при першому записі пісень “Червона рута” і “Водограй”. Володимир Івасюк був близьким товаришем Громцева, а також свого часу і учасником ВІА “Карпати” і написав слова до ліричної композиції Громцева “Залишені квіти”.
У 1973 році колектив із самодіяльного перетворився на професійний, перейшов до Хмельницької філармонії і змінив назву на “Товтри”. А вже за рік знову змінив назву – на ВІА “Світязь” – перейшов до Волинської філармонії і взяв ще одного учасника – співака Василя Зінкевича.
Це був золотий час для ансамблю, адже він став одним з найпопулярніших в Україні! Колектив часто брав участь у музичних програмах і фільмах і став справжньою зіркою Львівського телебачення.
Проте саме в цей час Валерій Громцев покидає колектив, залишивши шанувальникам чимало хітів: вже згадані “Залишені квіти”, а також “Івана-Купала”, “Чарівна обручка”, “Скажи, скажи” та ін.
Після “Світязя” Валерій переїздить до Криму, де також продовжує свою творчу діяльність з різними ансамблями.
Цікаво, що саме він започаткував традицію виконання Чорноморським флотом гімну українських моряків, музику до якого написав сам на слова ще одного буковинця Леоніда Курявенка. І все це за часів Радянського союзу! Цей гімн виконується Чорноморським флотом і нині.
Мати застерігала від такої долі
Дев’яності роки були складними для всіх, а для творчих людей особливо. Аби вижити і заробити хоч якусь копійку, Валерій Громцев наймався на корабель рейсом “Севастополь – Стамбул”, де співав у ресторані українських пісень, хоча, за його ж власними твердженням, співати зовсім не вмів. Проте, вочевидь, щирість має свої переваги і пасажири платили Громцеву непогано.
Тяжкі часи змусили музиканта порушити власне слово, адже колись він обіцяв матері, що ніколи не стане співати у ресторанах… Проте і до цього Громцев ставився по-філософськи, напівжартома називав себе лабухом і завжди згадував Ігоря Бердея, майстерного ударника та співака, який був учасником ВІА “Світязь”. На велику сцену він прийшов від ресторанних виступів…
У 1999 році Валерій Громцев покинув Україну і переїхав до Ізраїлю. На чужині видатний композитор відкрив свій ресторанчик та жив разом з дружиною-єврейкою та донькою.
Тривалий час внесок Громцева у розвиток української естрадної пісні був незаслужено забутий і лише у 2000 році завдяки клопотанням колеги-музиканта Левка Дутківського отримав звання “Заслужений діяч мистецтв України”.
Помер Валерій Громцев 7 вересня 2020 року, проте його пісні і далі линуть серед сердець вдячних слухачів.
