З початком повномасштабного вторгнення життя кожного українця кардинально змінилось. Чимало галузей призупинили, а то й припинили свою діяльність. Війна торкнулась й українського кінематографа. У цьому матеріалі на chernivtsi-trend.in.ua ми розповімо історію луганської режисерки, яка була змушена переїхати на Буковину.
Життя у Луганську
Ганна Шевченко народилась й виросла у Луганську. У рідному місті жінка побудувала кар’єру режисерки і навіть не підозрювала, що може розпочатись війна. У 2014 році після окупації Луганську Ганна була змушена зі сім’єю покинути місто. До цього вона на довгий час залишала домівку, лише коли навчалась у Києві.
У Луганську Ганна працювала у Луганській державній академії культури й мистецтв на посаді викладача. Ще жінка була керівницею народного театру, що мав назву “Ага-Т”. Жінка пригадує, що у 2014 році достроково закінчився навчальний семестр, усіх відправили у відпустку. У цей період режисерка відправилась на гастролі, адже ще очолювала театральну організацію. Вистава була запланована у Криму в Ялті. Коли Ганна повернулась додому, то вночі її застали гради. Після цього було прийнято рішення виїжджати до брата у Київ. З собою жінка взяла лише документи та дипломи.
Переїзд у Чернівці
Обрати Буковину було досить випадковим рішенням. Ганна приїхала у Чернівці заради цікавості, адже чула, що це дуже мальовниче місто. Також на вибір жінки вплинуло те, що у місті було хороше музичне училище з духовим відділом. Адже її старша дочка захоплювалась грою на саксофоні. Директор навчального закладу також запросив і Ганну на роботу до училища. Тож так у 2014 році сім’я Шевченко опинилась на Буковині.
2014 рік був досить важкий для внутрішньо переміщених осіб. Адже освоїтись у новій місцевості було непросто. Багатьом переселенцям відмовляли в оренді. Усе через те, що був короткий термін винаймання. Сім’ї Ганни пощастило, тому що вони швидко знайшли квартиру з хорошою власницею.
Чернівці родину Шевченко прийняли досить тепло. Ганна не мала необхідних речей для проживання. Про потреби сім’ї написали у буковинській газеті. Після цього матеріалу одне чернівецьке село організувалось і зібрали дещо для Ганни. Зокрема це був мішок картоплі, овочі, фрукти. Окрім родини режисерки таку допомогу отримали й іншій переселенці.
Жінці сподобались Чернівці тим, що місто досить спокійне, люди нікуди не поспішають. Для Ганни на Буковині легко створювати щось круте. Адже через декілька днів про це знає усе місто.
Мова й повернення
Усе своє свідоме життя Ганна зростала в російськомовному середовищі, тож у буденному житті спілкувалась відповідно. З початком війни жінка перейшла на українську мову. Спочатку було досить важко звикнути до українськомовного середовища. Переїхавши у Чернівці, було складно розмовляти, тому що лексика не була надто активною. Аби вільно розмовляти українською мовою Ганні знадобилось три роки. В одному з інтерв’ю режисерка поділилась, що утисків не було через російську мову.
За вісім років Ганна жодного разу не була у Луганську. Хоча знає, що деякі їздять туди до своїх рідних. У місті залишилась квартира жінки та її мами. Житло родина хоче продати, адже не планує повертатись у рідний край. За квартиру пропонують у п’ять разів менше від тієї суми, що була до окупації. Ганна розповіла, що Луганськ дуже змінився. У місті мало населення, немає роботи і діє окупаційна влада. На думку жінки, її професія потребує порядності й вірності. Вона не розуміє тих, хто швидко перевзувся і тепер створює свята для “новоросії”. Ганна вважає, що вони мають понести відповідальність за свій вибір.
